«Кіборги - 2015» / Cyborgs - 2015
Сьогодні у нас в гостях дуже цікава людина. Офіцер, професійний військовий, командир N-го окремого розвідувального батальйону. Його підрозділ приймає участь у бойових діях на Сході з самого початку конфлікту. Зі зрозумілих причин ми не називаємо його імені та військового звання. Розповідь довга та цікава. Нажаль, формат Фейсбук - публікації не дозволяє передати її цілком. Отже, читайте, цікаві моменти...
Батальйон сформовано в 1943 році, має героїчну історію, пройшов шляхами Великої Вітчизняної, є однією з елітних частин Сухопутних військ України. Згідно до рішень Штабу Сухопутних військ особовий склад батальйону приймав участь у миротворчих місіях в Іраку, Югославії, Ліберії, та інших, у складі Українських миротворчих контингентів.
З березня 2014 року батальйон приймає участь у АТО на Сході України, в різних районах і секторах, практично по всьому периметру лінії зіткнення.
Дебальцеве. Завдання в секторі виконуємо з вересня 2014 по сьогоднішній день. На жаль батальйон поніс втрати вбитими та пораненими.
Перші місяці було видно, що воюють, як правило, ополченці. Бойові дії мали, скоріш за все, несистемний, хаотичний характер. В якомусь районі міг бути навіть наступ. Повоюють хлопці, потім повертаються по домівкам. Розуміють, що переслідувати їх ми не будемо, не маємо права. Розійдуться по хатам, відпочинуть. Блокпости є, пара чоловік на блокпосту залишається. Таким чином тримали нас в постійній напрузі. Це було їх головне завдання. Вересень, жовтень, листопад, 3 місяці, одне й те ж, то в одному місці, то в іншому.
Що працюють професійні військові стало очевидним згодом, коли відбувалося захоплення Логвинового. За маршами, які вони здійснювали, їх тактичними діями, все свідчило, що працюють або керують професійні військові. На блокпостах стало помітним посилення дисципліни. Змінилася навіть форма одягу. Стало видно командира, як він командує. До цього було шалтай-болтай. Професійними стали тактичні дії. Перед цим просто йшли скопом, і несли великі втрати. Тепер, наприклад, танкова атака, як правило 4, 5, іноді 6 танків. Підбиваємо танк. Відразу іде димова завіса, поле повністю задимляється, шумова завіса. Коли дим розвіюється – танка немає. Як тільки втрати серед особового складу – димова завіса, забирають. Раніше такого ніколи не було.
Був випадок, 3 танки взяли в полон. Екіпаж - кажуть – добровольці. Формують їх в Бєлгороді, злагоджують, потім відправляють по різним напрямкам. Спілкуючись з танкістом, було зрозуміло що це фахівець вищої марки. Марка двигуна, що заливається... Швидко так людину підготувати неможливо. Були і звичайні ополченці, проте кількість професіоналів збільшилась в рази.
Або ще один тактичний елемент, для прикладу, як захоплювали території. Нейтральна полоса завширшки метрів 500 – 600. На метрів 200 вперед пускають групу наших полонених, чоловік 15-20. Ті готують окопи, бліндажі - взводний опорний пункт. Ми не стріляємо, не буду ж я стріляти по своїх. Полонених забирають, а самі, як правило в сутінках або вночі, займають підготовлені позиції. Вибити звідти вже дуже важко. На наступний день знову полонених вперед.
Як такого кільця в Дебальцевому не було. До своїх бійців, що були в Дебальцевому, я на машинах, БРМ, БМП, їздив, проїжджав. Так, асфальтна дорога в Логвиновому була перекрита. Але, зліва, справа - горбиста місцевість. Використовуючи рельєф можна було спокійно їздити. Не колоною в 100-200 машин, звичайно, але по 10-20 - можливо. Боєприпаси, пальне звісно, важко було везти.
Те, що Дебальцеве брали професійні військові, то це факт незаперечний. З військової точки зору Дебальцеве мало важливе, стратегічне значення. Там вузлова залізнична станція, вузли автомобільних шляхів. На даний момент, наприклад, маємо точну інформацію про те що кілька днів назад вивантажено 11 вагонів з боєприпасами. Ну а місто зруйновано практично повністю. Люди живуть в підвалах. Харчуються з польових кухонь. Можливо потрібно було тримати. З іншої сторони - втримати було неможливо. За Мінськими угодами проводити більш – менш серйозні контр наступальні операції ми не могли, першими відкривати вогонь не могли... Мінські домовленості скували руки не тільки розвідникам, а взагалі ЗСУ.
Мінські домовленості...
Можу сказати за свій сектор. З нашої сторони відведено все важке озброєння на ті рубежі, які визначено Угодами. Це дуже серйозно контролюється ОБСЕ. Але маю інформацію, що протилежна сторона зобов'язання не виконує. Для переховування використовуються гаражі, підвали, складські приміщення. Відповідно до Мінських домовленостей ми не маємо права засилати своїх розвідників. Жоден командир не дасть такого наказу. Ніхто не хоче розпочати третю світову. Але кількість обстрілів таки зменшилась, артилерія не працює, танки, Гради не застосовуються. Е випадки перестрілок з застосуванням стрілецької зброї.
Місцеве населення...
Можу сказати за той сектор, де ми знаходимося. Основу місцевого населення складають жінки похилого віку, діти. Чоловіки, як правило, процентів 30-40 підтримали сепаратистів і з ними пішли в ополчення. 30-40 процентів поїхали до Росії, та ще 15-20 процентів переїхали до рідних, знайомих в Україну. Є велика вірогідність того, що ті, хто виїхав до Росії, будуть повертатися, брати до рук зброю та воювати на стороні сепаратистів. Так буває часто. Поїхав до Росії, гроші скінчилися, повертається, вступає до ополчення і воює на стороні ЛНР-ДНР. Коли спілкуєшся з людьми, які залишилися в селах, селищах на одинці - дехто підтримує, але бояться. Кажуть «сьогодні ви тут, завтра підете, а мені жити...». Роботи немає ніякої. Підприємства, магазини не працюють. Не працюють ніякі банківські установи,банкомати, готівка не ходить. Розбиті теплоелектростанції , трансформаторні підстанції, комунікації. Немає електрики. Люди живуть без світла, газу, води. Вцілілих будинків дуже мало. Раніше жили в підвалах, але там холодно. Зараз перебираються до будинків, забивають дірки, вікна, целофаном, підручними матеріалами. Збираються по 3-4 хати, готують разом їжу, на вулиці, на багаттях. Ми їх стараємось підтримувати продуктами. Раніше - самі просили. Зараз – брати бояться. Бачать, що сталося в Дебальцевому і бояться. Але ставиш пакет, відходиш, тоді забирають. З рук в руки брати не хочуть. Або якщо наодинці і ніхто не бачить – тоді беруть. Та й то, не в наших пакетах , а ховають в свої сумки. Якщо 2-3-4 чоловіки, то вже не візьмуть. Все за рахунок волонтерів. Ось у волонтерів беруть. У військових не хочуть брати. Дехто може в обличчя сказати «ви окупанти», дехто каже «не звертайте уваги. На тій стороні у неї був чоловік, син чи батько, його вбили» У людини злоба на всіх хто пов'язаний з ЗСУ. Загалом, якщо у вересні – листопаді лояльних було 50/50, то після подій в Дебальцевому, під впливом його населення, ставлення погіршилось.
Можна зрозуміти їх. Можна зрозуміти нас. В моєму підрозділі теж багато бійців загинуло... Очевидно, проблема дуже складна. І вирішення її не буде швидким і безболісним...
https://www.facebook.com/cyborgs2015/posts/460467724119720:0